

Сергій Литвиненко директор активу, який банкрутила каса Максима Микитася
У справі Столара і Микитася нарешті сплив механізм отримання контролю над "Арсеналом", і виглядає він саме так, як його описували в частині, що лишилася поза кадром фільму НАБУ: компанію із землею на понад пів мільярда гривень банкрутив кредитор із вимогами на 258,7 мільйона, пише телеграм-канал "Банкова" з посиланням на "Економічну правду".
Формулювання, яке дає видання з матеріалів слідства, варто прочитати повільно і двічі. Наближені до Максима Микитася особи використовували саме процедуру банкрутства для отримання контролю над коштовною нерухомістю, домовляючись з арбітражними керуючими та суддями про відсторонення директорів від управління активами.
Тобто те, що у двадцятихвилинному фільмі антикорупційних органів звучало як одне безіменне речення про "підконтрольного фігурантам арбітражного керуючого", тепер описане як метод. Не епізод, не побічна деталь, не технічна формальність у довгому ланцюгу. Метод. І в цьому методі домовляються не з реєстраторами і не з хакерами, а з арбітражними керуючими та суддями. Прізвище керуючого, який у цій конкретній справі отримав печатки, штампи і право підпису, як і раніше, не називає ніхто з офіційних осіб. Воно є в ухвалі: Литвиненко Сергій Сергійович.
Кредитор, у якого з'явилося ім'я
Досі про борг, яким банкрутили "Філософію Девелопмента", було відомо рівно те, що сказали детективи: заборгованість фіктивна, створена організаторами схеми спеціально, аби відкрити провадження. Хто саме виступив кредитором, не уточнювалося.
Тепер уточнилося. Ініціатором банкрутства товариства, якому належить 1,4 гектара землі біля колишнього четвертого корпусу заводу "Арсенал", стало ТОВ "Каса народної допомоги". Свої вимоги вона заявила, і суд оцінив їх у 258,7 мільйона гривень.
І ось тут починається найцікавіше, бо "Каса народної допомоги" не є випадковою фінансовою конторою, яка забрела в справу з вулиці. Вона пов'язана зі старою фінансовою інфраструктурою "Укрбуду" безпосередньо: саме "Каса народної допомоги" була засновницею "Житло-Капіталу", тобто управителя фондів фінансування будівництва по об'єктах "Укрбуд девелопмент". Всі три структури, за наявними даними, фактично контролювалися Максимом Микитасем.
Ба більше. Правоохоронці свого часу розслідували виведення 3,7 мільярда гривень коштів інвесторів з рахунків "Житло-Капіталу" на рахунки тієї самої "Каси народної допомоги". Три мільярди сімсот мільйонів гривень людей, які вносили гроші за квартири.
Складіть тепер конструкцію повністю. Структура, яка, за версією слідства, приймала на себе мільярди виведених коштів інвесторів, через кілька років приходить до господарського суду з вимогами на 258,7 мільйона і просить визнати неплатоспроможним підприємство, що володіє землею в центрі Печерська. Підприємство, чиї засновники родом із того ж таки "Укрбуду". За заявою цього кредитора відкривається провадження. У провадженні з'являється розпорядник майна. Розпорядник майна за два місяці подає клопотання і стає керівником боржника.
Гроші людей вивели в касу. Каса заявила борг. Борг відкрив банкрутство. Банкрутство дало керуючого. Керуючий отримав печатки. Замкнене коло, у якому державна процедура відновлення платоспроможності виконала роль звичайного нотаріуса при переділі.
Хто взагалі обирає розпорядника майна
Саме тут ключове питання до Сергія Литвиненка, і воно значно конкретніше за загальні розмови про доброчесність.
За загальним правилом Кодексу України з процедур банкрутства кандидатуру арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна визначає суд шляхом автоматизованого відбору за принципом випадкового вибору. Тобто теоретично Литвиненко мав з'явитися в цій справі як результат сліпого жереба, і тоді до нього немає жодних питань, крім питання про надзвичайне везіння.
Але Кодекс має і перехідні положення, за якими заява ініціюючого кредитора повинна містити пропозицію щодо кандидатури арбітражного керуючого, а до заяви додається згода цього керуючого на участь у справі. У такій моделі кредитор фактично приводить свого керуючого із собою.
Отже, питання формулюється просто. Чи потрапив Сергій Литвиненко до справи № 910/12961/25 за жеребом, чи його кандидатуру запропонувала в заяві сама "Каса народної допомоги"? Відповідь є в матеріалах справи, вона займає один абзац і не становить жодної таємниці. І доки цю відповідь не оприлюднено, вся конструкція "незалежного арбітражного керуючого, призначеного судом" тримається на слові.
Арифметика, яку варто виписати окремо
Тепер про цифри, бо в цій історії вони не збігаються між собою настільки красномовно, що це вже само по собі є фактом.
Ділянку біля четвертого корпусу "Арсеналу" оцінюють у понад 500 мільйонів гривень. У 2019 році Микитась через своїх представників придбав цей корпус за 564 мільйони, а восени того ж року його представники вийшли зі складу засновників "Філософії девелопмент". Тобто для нього вся операція 2025-2026 років була не захопленням чужого, а поверненням свого. Різниця лише в тому, що вперше він за це заплатив пів мільярда, а вдруге вирішив узяти дешевше.
Наскільки дешевше, теж відомо. Витрати Столара і Микитася на діяльність організації слідство оцінює у 514 тисяч доларів. Порахуйте рентабельність самі: пів мільйона доларів витрат на актив вартістю понад пів мільярда гривень.
При цьому загальна вартість активів двох компаній, контроль над якими намагалася отримати група, за оцінкою слідства становить 248 мільйонів гривень. Зверніть увагу на розбіжність, вона принципова: сама лише ділянка коштує понад 500 мільйонів, а дві компанії разом оцінені у 248. Слідство рахує за одними підставами, ринок за іншими, а кредитор, який ініціював банкрутство, заявив вимоги на 258,7 мільйона, тобто на суму більшу, ніж уся офіційна оцінка активів обох компаній. Борг, який перевищує майно. Класична підстава для банкрутства, зроблена рівно під потрібний результат.
Понятійка на двох
І остання складова, без якої картина не буде повною. Микитась і Столар домовилися ділити майбутній прибуток навпіл. Але Столар не просто співфінансував операцію, він ще й кредитував Микитася на його власну половину.
Ця деталь варта окремої уваги, бо вона показує реальну ієрархію. Партнерство на папері рівне, п'ятдесят на п'ятдесят. Фактично один партнер увійшов у справу своїми грошима, а другий позиченими у першого. У такій конфігурації питання, чия це насправді операція і хто в ній головний, навіть не виникає. Микитась приносив знання активу, старі зв'язки в "Укрбуді" і готову фінансову інфраструктуру у вигляді каси. Столар приносив гроші. А виконавча частина, та сама, де хтось має фізично отримати печатки й бухгалтерію за актом приймання-передачі, дісталася арбітражному керуючому.
Що це означає для Литвиненка
Досі його роль можна було описувати обережно: суд призначив, кодекс дозволяє, клопотання подане в межах повноважень, підозри немає. Формально це залишається правдою і сьогодні.
Але контекст навколо цієї формальної правди змінився. Тепер відомо, що процедура банкрутства була не наслідком фінансових проблем підприємства, а інструментом заволодіння ним. Тепер відомо, що кредитор, який ініціював цю процедуру, належить до фінансового контуру самого Микитася і фігурував у розслідуванні про виведення 3,7 мільярда гривень. Тепер відомо, що слідство прямо говорить про домовленості з арбітражними керуючими та суддями як про робочий метод групи.
І в центрі цієї схеми стоїть людина, яка 26 березня 2026 року отримала за судовою ухвалою повноваження керівника "Філософії Девелопмента" і зобов'язала попереднього директора за три дні передати їй документацію, печатки та штампи.
П'ять місяців ця людина керувала підприємством, захоплення якого НАБУ тепер публічно називає рейдерським. За цей час хтось підписував від імені товариства документи. Які саме, досі не сказав ніхто.
Заступниця керівника Офісу президента має підозру. Чинний народний депутат має підозру. Колишній народний депутат має підозру. Керівництво державного банку має підозри. А людина, у чиїх руках буквально опинилися печатка і право підпису на активі вартістю понад пів мільярда, не має навіть офіційного статусу свідка, про який хтось повідомив би публічно.
Можливо, це тому, що виконавців у таких справах прийнято лишати наостанок. А можливо, тому, що без них наступного разу знову нічого не вийде.


