Україна вже кілька років намагається забрати в Росії те, що Росія залишила на українській території. Механізм простий лише на папері. Слідчі арештовують майно, визнають його речовим доказом, а потім просять слідчого суддю передати його Агентству з розшуку та менеджменту активів, щоб держава могла ним управляти або продати. Останнє слово в цьому ланцюжку належить місцевому судді. Тому від того, хто саме сидить у мантії в районному суді, залежить, чи стане російський пентхаус або російський вантаж українським ресурсом, чи залишиться чекати кращих часів для своїх власників. В Одесі таким суддею виявився Дмитро Тішко з Київського районного суду. Він двічі відмовив державі, і обидва рази ключовий аргумент звучав майже дослівно однаково. Водночас у його власної родини є прямі зв'язки з Росією.

Перша історія стосується дворівневого пентхауса площею 1012,6 кв. м в Одесі. Він належить дружині Михайла Дмитрієва, колишнього заступника міністра оборони РФ, чинного радника міністра оборони країни-агресора і чинного члена ради директорів АТ "Корпорація "Тактичне ракетне озброєння"". Дмитрієв генерал-лейтенант служби зовнішньої розвідки, якого Путін призначив заступником міністра оборони. Він став першим кадровим розвідником на такій посаді у військовому відомстві, курував експорт озброєнь і згодом очолював комітет з військово-технічного співробітництва.

Квартиру придбали у листопаді 2005 року. Згодом майно потрапило під санкції України. За даними слідства, щоб приховати, що пентхаус насправді його, Дмитрієв оформив квартиру на матір своєї дружини, а дружина посадовця згодом отримала її на праві спадщини. Слідство встановило також, що Дмитрієв намагається продати пентхаус за $1,5 млн. Постановою слідчого від 2 квітня 2024 року квартиру оціночною вартістю 80,35 млн грн визнали речовим доказом. Київський районний суд Одеси наклав на неї арешт, і правоохоронці попросили той самий суд передати майно в управління АРМА.

У червні 2024 року суддя Тішко відмовив. Він нагадав, що квартира є речовим доказом, а під час арешту слідчий суддя не обмежував право власників нею користуватися. Отже, на думку судді, передача майна в АРМА для подальшого управління може порушити основоположне право власності, гарантоване Конституцією та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Суддя наголосив, що треба забезпечити "справедливий баланс" між інтересами суспільства та правами конкретних осіб, а будь-яке обмеження прав має бути обґрунтованим, пропорційним і суспільно необхідним. Головним аргументом стало інше. Слідчий, за версією Тішка, не долучив доказів того, що орган досудового розслідування звертався до власника по згоду на передачу майна в АРМА. Не було й доказів того, що без такої передачі управління стане неможливим чи якось інакше зашкодить кримінальному провадженню.

Уявіть собі цей лист. Українські слідчі ввічливо просять дружину російського генерала, радника міністра оборони держави, яка обстрілює Одесу ракетами, погодитися віддати свій пентхаус державі-жертві. Ризик, від якого слідчі намагалися застерегти суд, виявився цілком реальним. 12 вересня 2024 року АРМА повідомило, що таки отримало квартиру в управління, і уточнило, що російський посадовець через посередника намагався незаконно продати арештоване майно за $1,5 млн. Державі знадобилося ще майже 3 місяці, щоб забрати квартиру, яку суддя Тішко залишив під захистом справедливого балансу.

Друга історія ще промовистіша, бо в ній ідеться вже не про нерухомість, а про російський товар у звичайних мішках. Державне бюро розслідувань з квітня 2022 року розслідує справу про зловживання владою. У ході цієї справи слідчі знайшли на території Ізмаїльського морського торговельного порту, у зоні діяльності Одеської митниці, російський вантаж. Це 136 тонн добрива нітроамофоски, розфасованого у 272 біг-беги. Згідно з товаросупровідними документами, відправником є ПАТ "Акрон" із Великого Новгорода, один із найбільших виробників мінеральних добрив у Росії. У лютому 2023 року вантаж визнали речовим доказом.

Закон про АРМА в цьому випадку дає державі чіткий інструмент. Частина 4 статті 21 дозволяє передати рухоме майно для реалізації без згоди власника за рішенням слідчого судді або суду, якщо є хоча б одна з трьох підстав. Майно швидко псується, майно швидко втрачає вартість, або зберігання протягом одного календарного року коштує більше половини його вартості. Продавати таке майно закон дозволяє лише за цінами, не нижчими за ринкові. Тобто законодавець спеціально передбачив, що мішки з добривом, які роками лежать у порту, держава може продати, не питаючи думки російського заводу.

Суддя Тішко вирішив інакше. Дослідивши матеріали, він заявив, що ДБР не надало оціночної вартості майна. Без неї, на думку судді, неможливо встановити, чи втрачає вантаж вартість і чи перевищують витрати на зберігання протягом року 50% його ціни. Без усунення цих недоліків розгляд клопотання суддя назвав передчасним і неможливим, бо він нібито може порушити права та інтереси осіб, які не є учасниками кримінального провадження. Далі в ухвалі з'явилася знайома формула. Прокурор, за словами судді, не долучив доказів того, що слідство зверталося до власника по згоду на передачу майна в АРМА, і доказів того, що без такої передачі управління стане неможливим чи зашкодить провадженню. Отже, суддя вимагав згоди власника там, де закон прямо дозволяє обійтися без неї. Тож клопотання про передачу арештованого майна в управління АРМА суддя відхилив.

Ці дві ухвали мають передісторію. До переїзду в Одесу Дмитро Тішко працював у Центральному районному суді Миколаєва. Там він своїм рішенням відпустив з-під варти людину, яка, за даними СБУ, готувала теракт. Згодом звільнений утік на окуповану територію і воював проти Збройних сил України. Рішення Тішка щодо запобіжних заходів оскаржували і раніше. У січні 2016 року Вища кваліфікаційна комісія суддів розглядала питання про відкриття дисциплінарної справи щодо нього, бо заявник вважав, що суддя неналежно поставився до продовження тримання під вартою підозрюваного, звільненого 25 березня 2015 року. Чи йшлося в тій скарзі про ту саму людину, з документа не видно. У 2019 році сам Тішко судився з ВККС, оскаржуючи її рішення щодо себе, і Касаційний адміністративний суд відхилив його доводи про те, що члени комісії нібито не мали повноважень.

На тлі цих ухвал особливої ваги набуває родинна біографія судді. Його мати, Ірина Вікторівна Тішко, на момент анексії Криму жила і досі живе в Керчі. 29 травня 2014 року, через 2 місяці після анексії, вона отримала паспорт громадянки Росії та російський ідентифікаційний податковий номер. Перевірка на офіційному сайті Федеральної податкової служби РФ показує, що і податковий номер, і російський паспорт Ірини Тішко дійсні досі.

3 лютого 2021 року суддя Дмитро Тішко видав матері довіреність строком на 10 років. Вона дає їй право представляти інтереси сина в усіх державних, громадських, господарських та інших установах, підприємствах і організаціях в Україні та Російській Федерації. Ймовірно, довіреність знадобилася, щоб продати в Криму нерухомість, яку родина Тішко перереєструвала за російськими законами. Того ж 2021 року мати-пенсіонерка з російським громадянством подарувала синові майже 1 млн грн. Пенсіонерка з окупованої Керчі, яка дарує українському судді мільйон, сама по собі заслуговує на окреме пояснення.

Третя історія стосується вже дружини судді. Під час війни вона придбала будинок із басейном у курортному районі Одеси за ціною, яка значно нижча за ринкову. Йдеться про ділянку площею 10 соток у Дачному провулку. На ній стоїть триповерховий цегляний будинок площею 645,5 кв. м із 10 кімнатами, каміном, сауною та гаражем. Поруч розташовані 2 гостьові будиночки та басейн. На ринку цей маєток продавали за ціною від $375 тис. до $480 тис. Максимальна ціна становила 19,68 млн грн, тобто $747 за квадратний метр.

Офіційно договір купівлі-продажу оформила дружина судді Ірина Калугіна, реєстраційний номер об'єкта 140055551101. Купівля маєтку з басейном обійшлася родині судді лише в 5,72 млн грн, тобто приблизно в $141,5 тис. Це у 2,6 раза менше за мінімальну ціну з оголошення і в 3,4 раза менше за максимальну. Таких цін на будинки з басейном такої площі в цьому районі просто немає. Угоду уклали 20 червня 2024 року, тобто в ті самі червневі дні, коли суддя Тішко відмовив передати АРМА пентхаус російського генерала. Крім того, на момент публікації журналістів суддя так і не задекларував цей маєток.

Свою оцінку судді зрештою дала Вища кваліфікаційна комісія суддів. Дмитро Тішко подався на конкурс до Одеського апеляційного суду, де 50 кандидатів претендували на 23 вакантні посади. У березні 2026 року ВККС оголосила перерву в розгляді його кандидатури. У травні комісія вирішила, що Тішко не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді. На тому самому засіданні Ольга Гончарова-Парфьонова здатність підтвердила, а щодо Ігоря Павельченка оголосили перерву. Загальні результати конкурсу комісія оприлюднила окремо.

Провал на конкурсі закрив Тішкові дорогу до апеляції, але мантії він не втратив. Суддя, якого ВККС визнала непридатним для апеляційного суду, і далі працює в Київському районному суді Одеси. Отже, саме він і надалі може вирішувати, чи отримає держава арештоване російське майно, чи слідчим знову доведеться шукати згоди власника з Москви чи Великого Новгорода.