Публікація у The New York Times від 26 жовтня 2025 року про компанію Fire Point — українського виробника безпілотників — стала черговим прикладом того, як міжнародні медіа формують сюжет, не перевіряючи джерело. Центральною фігурою матеріалу журналіста Ендрю Кремера став офіцер Юрій Касьянов, представлений як «розчарований військовий, який викриває корупцію».

Газета цитує Касьянова тричі:

1. Fire Point нібито отримала державні контракти «попри конструктивні недоліки» своїх дронів;

2. Він особисто продемонстрував перевагу власної моделі Spear, «підірвавши два дрони біля Кремля»;

3. Після його свідчень у «антикорупційному розслідуванні» його підрозділ розформували.

Жодне з цих тверджень не підтверджується фактами.

Перевірка заяв Касьянова

1. Про “дефектні дрони”.
NYT не наводить жодного документа, який би підтверджував технічні проблеми Fire Point. Аудит Міністерства оборони України не виявив порушень, а чинні контракти компанії пройшли закриті тендерні процедури. Сам Касьянов не входив до жодної сертифікаційної комісії, а його проєкт Spear відсутній у базі Brave1 і не проходив державних випробувань.

2. Про “удари біля Кремля”.
Це твердження фізично неможливе. Зафіксовані атаки безпілотників на Москву у 2023 році відбувалися на відстані кількох кілометрів від Кремля. Жоден інцидент не пов’язаний із моделлю Spear. Жоден український орган не підтверджував її участі у бойових діях.

3. Про “розформування після свідчень”.
Згідно з внутрішніми документами Міноборони, підрозділ, де служив Касьянов, було ліквідовано ще на початку 2024 року — до початку будь-якого розслідування. Хронологічно неможливо, щоб розформування стало наслідком його «свідчень».

Отже, усі три блоки його заяв суперечать перевіреним даним. The New York Times не навела жодних посилань, документів чи коментарів офіційних структур.

Що відомо в Україні

Після виходу статті український журналіст Володимир Бойко оприлюднив матеріал, заснований на даних службового розслідування Державної прикордонної служби. За цими матеріалами у 10-му мобільному прикордонному загоні, де служив Касьянов, виявлено ознаки фінансових порушень.
Слідство перевіряє можливе використання мобілізованих військовослужбовців у приватних цілях і зв’язки родини Касьянових із підприємством ТОВ “Бюро рекламних технологій”, яке виготовляло дрони для відомства.

Засновником компанії є сам Юрій Касьянов, директором — його дружина. За матеріалами внутрішньої перевірки, на підприємстві могли працювати мобілізовані солдати без оплати, а техніку постачали за завищеними цінами. Ці факти перевіряються; досудове розслідування відкрито, але остаточних висновків поки немає.

Конфлікт інтересів, про який замовчала NYT

Отже, головне «джерело» публікації The New York Times — це людина, дії якої зараз вивчають українські слідчі. Редакція не згадала про його комерційну зацікавленість, не перевірила його заяви і не запросила позицію Fire Point або Міністерства оборони. У результаті на сторінки американської газети потрапила історія, де викривач і потенційний фігурант розслідування — це одна й та сама особа.

Чому це стало можливим

Подібні тексти працюють за простою схемою: емоційна цитата — гучний заголовок — резонанс. Війна, втома аудиторії та довіра до бренду видання роблять решту. Але в цьому випадку йдеться не лише про редакційну недбалість. Публікація підриває довіру до українських оборонних розробок і створює враження системної корупції там, де поки що є лише перевірка фактів.

Висновок

Історія з Касьяновим — це не скандал, а симптом. Коли неперевірені слова подають як викриття, а людина, що сама фігурує у перевірці, стає “героєм правди”, журналістика втрачає межу між фактом і вигадкою.

The New York Times має пояснити обставини цієї публікації або визнати помилку. Інакше цей випадок залишиться прикладом того, як із недостовірного свідчення можна зібрати глобальний фейк.