У сучасних умовах господарської діяльності процедура банкрутства дедалі частіше використовується не лише як механізм відновлення платоспроможності боржника або задоволення вимог кредиторів, а й як інструмент виявлення та повернення активів, які були незаконно виведені напередодні відкриття провадження у справі про банкрутство.

На практиці непоодинокими є випадки, коли боржник, усвідомлюючи наявність значної заборгованості або загрозу неплатоспроможності, вчиняє дії, спрямовані на відчуження майна, передачу активів пов’язаним особам. Такі правочини можуть істотно зменшувати ліквідаційну масу та порушувати права кредиторів на задоволення їх вимог.

Саме тому Кодекс України з процедур банкрутства передбачає спеціальні механізми захисту від так званих фраудаторних правочинів, а судова практика сформувала підходи до їх оцінки та оспорювання.

Поняття фраудаторного правочину

Термін «фраудаторний правочин» безпосередньо не визначений у законодавстві України, однак активно використовується в судовій практиці. Під фраудаторним правочином зазвичай розуміють правочин, який вчинений боржником на шкоду кредиторам та спрямований на приховування, відчуження або зменшення активів, за рахунок яких можуть бути задоволені їхні вимоги.

Характерною ознакою таких правочинів є те, що формально вони можуть відповідати вимогам цивільного законодавства щодо форми та змісту, однак фактично переслідують недобросовісну мету – унеможливити або ускладнити виконання боржником своїх зобов’язань перед кредиторами.

Найпоширенішими прикладами фраудаторних правочинів є:

• відчуження майна за ціною, істотно нижчою від ринкової;
• безоплатна передача активів третім особам;
• укладення договорів дарування перед порушенням процедури банкрутства;
• дострокове виконання окремих зобов’язань на користь вибраних кредиторів;
• прийняття на себе нових необґрунтованих боргових зобов’язань.

У результаті таких дій відбувається зменшення майнової маси боржника, що безпосередньо впливає на можливість задоволення вимог усіх кредиторів.

Спеціальні підстави для оспорювання правочинів у процедурі банкрутства

На відміну від цивільного законодавства, Кодекс України з процедур банкрутства передбачає спеціальні механізми оскарження правочинів боржника.

Особливість таких спорів полягає в тому, що предметом дослідження є не лише відповідність правочину вимогам Цивільного кодексу України, а й його вплив на майновий стан боржника та інтереси кредиторів. Суд перевіряє, чи призвів правочин до зменшення активів боржника, чи погіршив його платоспроможність та чи створив переваги окремим особам на шкоду іншим кредиторам.

Важливим є й те, що законодавство встановлює спеціальний період, протягом якого правочини боржника можуть бути оскаржені в межах справи про банкрутство. Кодексом України з процедур банкрутства у статті 42 передбачено, що такими правочинами є ті, які вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів.

Також ключовою тенденцією сучасної судової практики є посилення ролі принципу добросовісності при вирішенні спорів щодо фраудаторних правочинів. Суди дедалі частіше виходять із того, що учасники цивільного обороту повинні діяти чесно, розумно та не використовувати свої права на шкоду іншим особам.

Якщо встановлюється, що боржник діяв виключно з метою уникнення виконання своїх зобов’язань перед кредиторами, суд може дійти висновку про недобросовісність його поведінки навіть за відсутності прямих порушень окремих норм цивільного законодавства.

Такий підхід спрямований на недопущення ситуацій, коли боржник напередодні неплатоспроможності навмисно позбавляється активів, залишаючи кредиторів без реальної можливості отримати задоволення своїх вимог. У зв’язку з цим дедалі більшого значення набуває не лише формальна законність правочину, а й його економічна мета, реальні наслідки та поведінка сторін під час його укладення.

Критерії виявлення фраудаторних правочинів

Судова практика виробила низку критеріїв, які можуть свідчити про фраудаторний характер правочину.

Передусім значення має момент його укладення. Якщо правочин був вчинений у період, коли боржник вже мав значну заборгованість або перебував у стані неплатоспроможності, це може свідчити про його недобросовісний характер.

Окрему увагу суди приділяють особі контрагента. Укладання договорів із пов’язаними особами, засновниками, керівниками або членами сім’ї боржника часто розглядається як додатковий індикатор можливого зловживання.

Також аналізується економічна доцільність правочину. Якщо відчуження активу здійснюється без очевидної економічної мети або на умовах, що істотно відрізняються від ринкових, це може свідчити про недобросовісність сторони правочину.

Суттєве значення має й фактична поведінка сторін після укладення договору. Зокрема, господарські суди оцінюють, чи здійснювалася реальна оплата, чи відбулося фактичне передання майна, а також чи використовувався спірний правочин як інструмент приховування активів.

Наприклад, Касаційний господарський суд, що діє у складі Верховного Суду неодноразово зазначав, що «будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам» (висновки, викладені у постановах від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі  № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Таким чином, для встановлення фраудаторності правочину суд досліджує не лише його формальний зміст, а й усю сукупність обставин його укладення та виконання.

Роль арбітражного керуючого та кредиторів

Одним із ключових учасників процесу повернення активів у процедурі банкрутства є арбітражний керуючий. Саме він здійснює аналіз фінансового стану боржника, перевіряє укладені договори та виявляє операції, які можуть порушувати права кредиторів. Водночас право ініціювати питання щодо оспорювання правочинів можуть реалізовувати й кредитори, які зацікавлені у максимальному наповненні ліквідаційної маси.

На практиці ефективність процедури банкрутства значною мірою залежить від своєчасного виявлення підозрілих дій та належного збору доказів, які підтверджують недобросовісний характер дій боржника. Саме тому особливого значення набуває аналіз бухгалтерської документації, банківських операцій, корпоративних зв’язків між сторонами та інших доказів.

Правові наслідки визнання правочину недійсним

Визнання фраудаторного правочину недійсним має на меті насамперед відновлення майнової маси боржника та забезпечення справедливого задоволення вимог кредиторів.

Основним наслідком є повернення майна або грошових коштів до складу активів боржника. Після цього відповідне майно включається до ліквідаційної маси та використовується для погашення вимог кредиторів у порядку, встановленому Кодексом України з процедур банкрутства.

Якщо повернення майна в натурі є неможливим, суд може застосувати механізми відшкодування його вартості. Крім того, визнання правочину недійсним може впливати на права інших осіб, які набули майно. У таких випадках суд оцінює добросовісність набувачів та обставини придбання відповідного майна.

Важливою особливістю є те, що оспорювання фраудаторних правочинів спрямоване на відновлення майнового стану боржника, який існував до вчинення спірних дій.

Висновок

Інститут оспорювання фраудаторних правочинів є важливим механізмом захисту прав кредиторів у процедурі банкрутства. Його застосування дозволяє запобігати незаконному виведенню активів та забезпечувати справедливий розподіл майна боржника між усіма кредиторами.

Сформована судова практика дозволяє виокремити низку ключових орієнтирів:

• формальна відповідність правочину вимогам закону не виключає можливості його оспорювання в процедурі банкрутства;
• визначальне значення має вплив правочину на майновий стан боржника та права кредиторів;
• суди оцінюють не лише зміст договору, а й економічну мету його укладення та фактичну поведінку сторін;
• особлива увага приділяється операціям із пов’язаними особами та відчуженню активів у період фінансових труднощів боржника;
• визнання правочину недійсним спрямоване на повернення активів до ліквідаційної маси та забезпечення балансу інтересів усіх кредиторів.

Таким чином, оспорювання фраудаторних правочинів є ефективним правовим інструментом відновлення справедливості у процедурах банкрутства, який дозволяє протидіяти недобросовісним діям боржників та забезпечувати реальний захист майнових інтересів кредиторів.

Джерело