Федір Александрович, герой фільму "Російський дятел", випустив книгу "Сіль"

Федір Александрович, герой фільму "Російський дятел", випустив книгу "Сіль"

У видавництві Veritas Publishing вийшла книга Федора Александровича "Сіль", українського художника і головного героя документального фільму "Російський дятел", який у 2015 році взяв Гран-прі журі на кінофестивалі Санденс. Книга видана українською мовою в Києві і вже продається на Rozetka.

Сам фільм розповідав про радянську радіолокаційну станцію "Дуга", величезну залізну стіну посеред Чорнобильської зони, яка мала помічати пуски ядерних ракет за горизонтом. Стрічка доводила, що Чорнобильську АЕС виснажували саме заради живлення цього монстра, а отже, катастрофа 1986 року була не помилкою персоналу, а злочином системи. Знімали її як скромне кіно для вузького кола людей, яким цікаві радари. А отримали головну нагороду журі одного з найвідоміших кінофестивалів світу.

Здавалося б, після такого тріумфу автор мав би отримати і визнання, і гроші. Насправді, як пише Александрович, він не отримав нічого. Його звільнили з усіх місць, де він викладав. Грошей від фільму, що виріс з ідеї його команди, він так і не побачив. Настав момент, коли йому не було за що купити ліки для хворої дитини. А американець Чед Грація, якому автор, за його словами, буквально врятував життя під час зйомок у Прип'яті, згодом почав представляти його публіці як "радіоактивну людину". Люди після цього сахалися і відмовлялися їхати з ним в одній машині. Тож чи дивно, що фільм, який світ назвав перемогою, автор називає найбільшою невдачею свого життя?

Але найціннішою нагородою для нього став не Санденс. Після показу в Чернігівському театрі колишні працівники ЧАЕС принесли йому величезний букет темно-червоних троянд і пояснили, за що: фільм зняв з них підозру, з якою вони жили десятиліттями. Звідти й правило, на якому стоїть уся нова книга: "Не важливо покарати винного. Важливо виправдати невинного."

"Сіль" складається з кількох жанрів. Відкриває її мемуар "Один день у Чорнобилі", де автор відтворює знімальний день у Зоні, з якого народився фільм. Тут і похід голим, обмотаним целофаном, із факелом по підлозі з протигазів у прип'ятському Будинку культури, і каністра з бензином, яку продюсер ледь не вилив на вогонь замість води. А ще іронічний парадокс, помічений того дня: "Дуга", через яку, за версією фільму, сталася катастрофа, виявилася найменш радіоактивним місцем у всій Зоні.

Окремо автор пише про війну. У лютому 2022 року російські війська, які йшли на Київ через Чорнобильську зону, вирили окопи в Рудому лісі, на найбільш забрудненій землі Зони. Солдати почали хворіти, деякі померли, і Александрович вважає, що це стало однією з причин відходу російської армії з Зони. У той самий час в облозі Чернігова під російськими бомбами помирала його 87-річна бабуся, яка без світла, води й тепла безупинно читала "Отче наш".

Далі йдуть вірші циклу "Міст між світами" про війну, вигнання і Балкани, моноп'єса "Лопата" про колишнього ліквідатора, бессарабського болгарина Івана, і дві п'єси. "Глухота" розповідає про хлопця з монастиря у Щасті, який став художником, а потім солдатом з позивним "Ігемон". "Німота" - трагедія з хором мертвих, дія якої відбувається на манежі мандрівного цирку, посипаному сіллю. За балканським повір'ям, сіль не пускає на арену мертвих, звідси й назва книги.

Завершує збірку мемуарна проза "Орфей 27: Смерть після Санденсу". Автор не приховує, що назва буквальна. Він пише, що пережив отруєння і замахи на життя, і що слава прийшла до нього разом із небезпекою. Уже 5 років Александрович живе в Болгарії, відрізаний від усіх, з ким жив і працював, і книгу писав там, у ромському цирку, де чистив клітки звірів між виставами.

Ця частина присвячена Ярославу Кмитку, саксофоністу і найближчому другу автора, який помер на Великдень за 4 хвилини до відкриття царських врат. Пам'яті Ярослава присвячено і всю книгу. Тут є міст із консервних бляшанок, який Александрович збудував у Софії, і залізна книга, яку виставляли в Болгарії та в Європейському парламенті. Іронія в тому, що найуважнішим глядачем у Європарламенті виявився безхатько-музикант, який годинами роздивлявся експозицію і сказав, що вона про нього. Самі ж європарламентарі на виставку так і не прийшли.

Отже, "Сіль" - це книга людини, яка відкрила світові правду про Чорнобиль, а розплатилася за неї кар'єрою, здоров'ям, домом і друзями. І тепер говорить про це з балканського цирку, а повернення додому, за його ж словами, сниться йому як найстрашніший кошмар.

Міністр Микола Калашник обіцяє Києву тунель під Дніпром, якого не добудував Сталін

Щодоби мости між правим і лівим берегом Києва перетинають близько 600 тисяч автомобілів. Цю цифру назвав сам міністр відновлення, інфраструктури та транспорту Микола Калашник, і саме вона пояснює, чому питання переправ раптом стало питанням виживання міста. 2 жовтня російські реактивні дрони вдарили по столичних мостах: Південний закрили після пошкоджень, на Дарницькому, Метро, Патона і Подільському запровадили обмеження, а місто стало в багатокілометрових заторах. Ракети навіть не знадобилися. Отже, уявіть: кілька дронів, і мільйонне місто, розрізане рікою навпіл, уже стоїть на порозі транспортного колапсу.

Михайло Ткач вийшов на волю у Відні, де приховане стеження вважають порушенням

В історії з віденським затриманням Михайла Ткача цікаво не те, чому його затримали, а те, чому відпустили. Бо за австрійськими законами робити те, чим керівник відділу розслідувань "Української правди" роками займається вдома, в Австрії не можна.

Київтеплоенерго без торгів віддало 1,33 млрд грн фірмі колишнього водія нардепа

Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" без жодних торгів доручило будівництво резервної теплотраси для Теремків компанії, в якої торік було лише 3 працівники, пише журналістка hromadske Інна Попович.